Докія Гуменна

Вольному воля, спасенному рай, а дурному степ!..

Ця профанація нам даного божеського квітування плоті не проходить безслідно для душі. Легковажність, неперебірливість, любовний спорт йдуть у парі з розтлінням душі.

Я дуже крихітна у твоїй системі, природо, ти може й не помітиш, коли я є, коли не стало мене.., коли твої дари мені пішли в небуття. Але я знаю і ти знай — на який кінець не вийде, а я буду прямувати до вершин свого розвою, твоїх дарів. Не дійду — буду повзти. Умру на порозі — з усмішкою на устах. Я ж жила в змаганні, а вмерла не переможена, я не зрадила своєї вдачі, я боролася...