Дмитро Бузько

Я — вітер. Мінливий і непевний. Погано це, але — що ж зробиш? — я такий.

Я йшов серед руїн колись веселих, пишних від. І, дивна річ: давно, коли ці вілли зеленіли радісним, багатим життям, я проминав їх, зціпивши з люті зуби: так я ненавидів їхніх власників і пожильців. А тепер…