Витиск

Ах, розумієте — нудьга наринула —що я не такий, як всі.Ночі опошлені доля кинулау парку з серцем на одинці.

Я почував, як мати плакалау ночі блакитних зім.Тоді душа моя самотно капала —кому про смуток я розповім?

Ах, розумієте — доля закинуламене не в красний Рим.Нудьга, нудьга на серце ринулапотоком смертельно злим.

Може в житті я встигну кинутилише витиск в вогкій росі.Ах, розумієте — не кине серце тиснути,бо я не такий, як всі…

13 — VIII. 916. Владівосток.