Сонце, що сходить після заходуУрочиста великодня промова студента Києво-Могилянської колегії, виголошена перед митрополитом Петром Могилою. Головний образ твору — Христос як сонце, що заходить, аби знову зійти: смерть на хресті — це захід, воскресіння — новий схід, що перетворює ніч на полудень. Автор розгортає цей образ із бароковою винахідливістю: криваві рани Спасителя він порівнює з плямами на сонці, які видно в телескоп, земне життя Христа — з мандрами сонця знаками зодіаку, а тріумф воскресіння протиставляє золотим колісницям давніх переможців. Поряд звучать антична міфологія, богословські роздуми і щира радість: «Не соромтеся сліз на радощах; не соромтеся, бо сходить Сонце». Промова — яскравий зразок шкільного красномовства Могилянської колегії, де вчили не лише вірі, а й риториці, астрономії та класичній культурі. А в присвяті юний автор тонко вшановує Петра Могилу, на чиєму родовому гербі теж сяяло сонце.
Що ви думаєте про «Сонце, що сходить після заходу»?
Відгуків ще немає — ваш стане першим.
Схожих творів ще не запропонували