Нижчий дух
Покутник
Також: покутниця, душа на покуті, біда
Душа, що по смерті відбуває покуту на землі за неспокутуваний гріх і чекає, щоб жива людина її визволила
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Властивості
Покутник — душа померлого, що не має спокою, бо за життя лишила неспокутуваний гріх: дитина вдарила матір по лиці, скупий винюхував у бідного сусіда табаку, двоє людей не простили одне одному, піп звелів поховати себе в брудній сорочці. Покутник сидить за піччю, на цвинтарній фігурі, у костелі, ходить ночами по хаті й не дає спати, а жінка-покутниця щонового місяця молиться під церквою в білій сорочці й жовтих чоботях. На відміну від мерця, що вертається по своє, покутник просить визволення: його треба тричі спитати, чого душа потребує, і виконати — дати на тридцять служб Божих, віддати бідному найкращого вола, принести чисту сорочку, помирити тих, хто не простив, сказавши тричі «Отпускаю гріхи». Тоді покутник дякує й зникає, а визволитель дістає від Бога нагороду.
Де шанували
Що варто знати
Гнатюк у «Знадобах» (т. 1) друкує записи про покутників окремою групою (№ 244–248), не змішуючи їх із мерцями, що вертаються до живих. Тому «Покутник» має окрему картку, а не входить до «Мерця».
Версії2
-
1904 Гнатюк · № 244–248, с. 143–147 · Галичина
Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ про покутників (записи 1902–1903 рр. з Нужників, Видинова, Ясениці Сільної, Стриганців і з-під Підгайчиків). Трирічна дитина, що вдарила матір по лиці, по смерті рік покутує за піччю, і щоночі її мучать чорти, доки подорожній до схід сонця не випросить на тридцять служб Божих і сам не вислухає тридцятої (див. міф «Дитина-покутниця за піччю»). Жінка-покутниця щонового місяця виходить у білій сорочці й жовтих чоботях і молиться під церквою. Скупий багач, що все життя винюхував табаку в бідного сусіда, ходить по смерті; син за порадою ксьондза тричі питає: «Всякоє диханіє хвалить Господа Бога — чого душа потребує?» — і на третій раз батько велить віддати бідному найкращого вола, бо так покутує за ту табаку. Піп, якого за його ж волею поховали в брудній сорочці, приходить до попаді по чисту, бо Бог не приймає його в брудній. Старий господар не дає синові спокою стукотом і гуркотом, доки не з'ясують, чого він потребує.
-
1912 Гнатюк · Т. 2, вип. 2, № 666, с. 47–48 · Галичина
Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 2 (Далешів Городенківського повіту, 1910). Двоє людей за життя не простили одне одному, і по смерті один сидить на цвинтарній фігурі, другий — у костелі. Сміливець, що на заклад приніс у корчму «біду» з фігури, відносить її назад; покутник просить занести його до костелу, взяти обох за руки й тричі сказати «Отпускаю гріхи». Обидва покутники зникають, а визволитель має від Бога великий маєток (див. міф «Покутники на фігурі й у костелі»).
