Лісовик

1872 Чубинський · С. 192–193

«Лісовим чортом називається той, що завади живе в лісі»: знімає з подорожнього шапку чи колеса з воза й водить цілу ніч по лісі; сам каже: «хто люльки не курить, то той ніколи не одурить чорта». У другому записі: боїться людини, а хто його не боїться, тому являється; одна баба бачила його в чоботях і чорному сурдуті — сидить на пеньку, бʼє молоточком клинки з дерева й свище.

1876 Нечуй-Левицький · С. 51

Нечуй-Левицький переказує про дівчину, що восени в лісі побачила під деревом засмарканого діда, що тремтів від холоду, витерла йому фартухом носа — і він розсипався перед нею сріблом; на Поліссі вірять, що «Дзіедко» має вогнені очі й вогнену бороду. Автор тлумачить полісунів як давніх «духів хмар» — це припущення міфологічної школи XIX ст.

1895 Грінченко · Вип. 1, № 80, с. 44 · Слобожанщина

Нижня Сироватка Сумського повіту (1884), казковий запис: у лісі жив «бог лісовий», у якого брати по черзі наймалися пасти бичка й принести те, що той їсть і пʼє. Двоє старших принесли трави й води, і лісовий бог убив їх і привалив колодою. Дурень чіпився бичкові за хвіст, переплив з ним річку й побачив, що бичок стає попом і править у церкві, їсть булки й пʼє вино; приніс вина й булки, дістав подолок грошей, і лісовий показав йому, де лежать брати.

1900 Грінченко · № 15–18, с. 10–14 · Сіверщина

Записи з Борзенського й Городницького повітів Чернігівщини (з «Черниговских губернских ведомостей» 1859 р.). У вовків є пастир Полісун: гонить їх, як овець, туди, де війна, щоб мали поживу; увечері свисне пугою — аж чути. Він великий і схожий на людину, без нього не буває жодного ярмарку, бо він усьому ціну зводить; узнати його на ярмарку можна лише за тим, що він запинає свиту лівою полою наверх. Розповідач додав, що в тутешніх лісах лісуна немає, він живе лише в литовських. Лісун такий, як чоловік, тільки не має тіні; є в нього й жінка — лісунка, яка може вкрасти в сонної жінки дитину й тримати в пущі: листоноша знайшов таку дитину через вісім тижнів голою, але цілою — її не поїли навіть комарі (див. також міфи «Лісун годує вовків» і «Лісунка викупила свою дитину»).

1912 Гнатюк · С. XVIII–XX

Гнатюк зводить записи. На Гуцульщині (Онищук) лісовики й лісовки — пастушки до звірів: олені, сарни й зайці — їхня худоба, ведмеді, вовки й рисі — пси й коти; вони господарюють і плодяться, як люди, а першої ночі після того, як газди зійдуть із полонин, заходять зі своєю худобою в колиби. За Грінченком, у вовків є пастир-полісун: він гонить їх, як овець, туди, де війна; у лісуна немає тіні, але є жінка й діти. За Івановим, лісовик білий як сніг, показується вовком, лисом чи псом, укладає угоди з мисливцями, а в ніч перед Купалом сидить на дереві, кричить і регоче.