Євгенія Кузнєцова

Виявилось, що жах має сотні відтінків — жах із відтінком гніву, роздратування, а бувало, навіть любові. І коли війна підбиралась ближче, розвалюючи сусідні квартири, забираючи знайомих людей, з’являлись відчуття безнадії із присмаком адреналіну, наче сидиш на старті американських гірок.

Раніше війна якась була краща, — казала Поліна. — Прибігли якісь варвари, награбували, попалили, їх відбили, і вони повтікали. А тепер сиди, вслухайся в небо, бо десь летить якась хрінь, над якою працювали найкращі уми планети, щоб якогось прекрасного дня вона знялася у небо і тебе прибила. А потім знімайся з місця, перепаскуджуй собі все життя, біжи кудись, тікай світ за очі. Вже краще просто пережити раптову навалу.

Бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись.

Найгірша тюрма — це ти сама.

Робіть те, чого вам хочеться. Не слухайте нікого. Навіть мене не слухайте, дівчата. Просто робіть так, щоб добре було вам самим, бо ніхто потім не оглянеться на вас, що ви робили щось, аби комусь було затишно, аби комусь було світло і не дуло. Ніхто не згадає.