Володимир Дубовець

Але не це було найстрашніше, старче, — Малей подивився крізь Антонія в темряву яру. — Найстрашнішими були їхні очі, де страх перед майбутнім почав поступово перетворюватися на ненависть.

Невже тягар самотності настільки присипав сірим попелом ті невеликі миті радості?

Зазирніть у власні серця і спробуйте знайти в них того, кого ви дійсно кохаєте. Чи кохали. Якщо такий є. Він вкаже вам дорогу. Тільки в кожного буде свій власний шлях. Інші по ньому не пройдуть, як би не намагалися.

Ніби не було ні зустрічі, ні прощання. Ні радощів, ні болю. Ні очікувань, ні розчарувань. Ніби все, що було, і все, що буде, кимось стерте раз і назавжди, залишивши їм тільки «тут і зараз».

Не треба прагнути до пекла тому, хто вже й так перебуває у пеклі.