Світлана Тараторіна

Дитячий сміх — це завжди символ миру, навіть коли він лунає на руїнах світу.

...Бекиру так хотілося вірити, що існує той, хто здатен усе виправити. Ма вчила не вірити в богів, казала, що це вигадка невпевнених у собі людей. Але й це було напівправдою. У богів варто вірити хоча б через те, що вони надихають інших на вчинки, на які раніше ті були неспроможні.

Не бог обирає душі, а душі — бога.

Люди минулого були нерозумними. Вони любили війну. Але вони вбивали не заради їжі! Вони хотіли отримати землю! ... І земля образилася. Вона не любить людей, які думають, що можуть нею володіти.

Я не знаю нікого сильнішого за тебе, нікого, хто так відчайдушно прагнув би захистити того, кого любить. Твоя любов здатна рятувати... Але якщо війна приходить у наш дім, треба давати відсіч. Той, хто не бореться, перетворюється на сіль.