Самійло Величко

Детальніше

Народився в козацькій родині. Батько його був освіченою й шанованою людиною і мав велику бібліотеку. Знав латину, німецьку й польську, а службу почав канцеляристом у Василя Кочубея. Згодом перейшов до Генеральної військової канцелярії й брав участь у посольствах гетьмана Івана Мазепи. Під час однієї з подорожей Правобережжям побачив спустошені Руїною міста й села, і, за переказами, саме тоді задумав описати історію козацької України. Почату роботу обірвав 1708 рік. Після переходу Мазепи на бік шведів московські війська схопили канцеляриста як людину, близьку до гетьмана, і кілька років він провів у неволі. Звільнившись, жив у маєтках Кочубеїв у рідних Жуках і в Диканьці, учителював і повернувся до свого літопису. Працював над ним понад десять років, поки не втратив зору. Останні тексти, серед них переклад «Космографії» Себастьяна Мюнстера, він уже диктував писарям. Помер у рідному селі, а могила його не збереглася. Його літопис — найбільша пам'ятка козацької історіографії. Дослідники вважають його першою «історією» України в сучасному розумінні. Це вже не сухий перелік подій, а оповідь із чіткою авторською думкою. Для нього козаки — шляхетний народ з давньою державною традицією, власною землею і своїми героями; Богдана Хмельницького він порівнює з Мойсеєм, а Запорозьку Січ змальовує як осередок справедливого ладу. Водночас він гірко пише про розбрат гетьманів, який прирік Україну на Руїну. До тексту увійшли сотні документів, листів і промов, а також уривки з десятків літературних та історичних творів. Мова літопису — пишна, барокова, з живими народними словами. За життя автора літопис не надрукували: повністю його видали лише в XIX столітті. Сучасним читачам він відомий завдяки перекладу Валерія Шевчука. Рукопис літопису досі зберігається в Росії. Повне наукове видання українські дослідники представили в Батурині до 350-річчя від народження літописця. Відтоді на Полтавщині вручають літературну премію його імені, а Національний банк України випустив пам'ятну монету на його честь.