Петро Голота

Кожна людина має гріхи й риски честі. Кожна людина має радісні хвилини і трагедію. Кожна людина хоч коли-небудь у житті знаходила гроші або якусь цінну річ. І найжахливіше те, що доводиться заплющити очі.

Біжить собі дівчина сквером, а насправді вона не біжить, а пливе в бурхливому океані й хапається всім своїм єством за соломинку, що зветься життям.

…справа в тім, що риба шукає, де глибше, а людина — де краще.

Анатоль у марксизмі не розбирався і знав лише одне: життя — це боротьба за існування. Це найлегше і якось само вклалось йому в голову.

Люди покірливо нахиляли голови аж до землі, як перед володарем світу, і ворушили губами. Кожен щось мимрив то дуже тихо, то вголос, і знову затихав, наче казав якусь таємницю, яку нікому не треба знати, окрім Бога.

В місті вона ковзається по тротуарах, лежить жовтою купою на залізних покрівлях і тліє душею, а вітер шпурне іноді її додолу, і їй, осені, в голові крутиться. Вона падає на брук, плаче, а люди йдуть і топчуть її, а вона плаче…

Ніч, як темний світ німий. Ніч, як чорна казка про сон. У місті ніч обвішана золотими коралями — місто залите електричним золотом.

Розтанула в натовпі, як грудочка цукру у теплій, чорній, брудній воді.

…десь глибоко, аж на споді туги, жевріє й радість.

Звідки мені знати, що вам робити? Що я, бог?

Ти, Джонатане Свіфте, кажеш, що наш дім — острівець бруду й гнилої міщансько-обивательської ідеології в радянській країні, а чого ж ти лазиш до повій і…