Оксана Забужко

…всi ми тут самотнi, вiльнi й самотнi, це прекрасно — творити собi життя саморуч, це страшно — творити собi життя саморуч…

Рабство є інфікованість страхом. А страх убиває любов. А без любови — і діти, і вірші, й картини — все робиться вагітне смертю.

Тiльки любов боронить од страху. Але хто (що) вборонить од страху саму любов?

Бажання вирватись — ще не свобода.

Бережи, коли знайшов, не відпускай, бо нема гірше, як тоді, коли відпустиш…

Жінка твого життя — та, хто повертає тобі твоє життя. Твоє власне, таке, яким воно мало б бути — якби ти, мудило, його не просрав.

...немає вільної держави без вільної в ній людини, а той, хто поневолює інших, є сам собі в’язень.

Схоже, всяка банальність — це істина, яку просто забагато повторювали: як мантру, до повної втрати смислу. Істиною вона від того бути не перестала, тільки що смисл її первісний, затертий од частого вжитку, кожен уже має відривати для себе наново сам.

Спонтанність, (...) от що треба вміти цінувати в житті, — відхилення електрона, яке вирішує долю всесвіту.

Чомусь мене завжди хвилює світло, що падає на землю з вечірнього вікна, — наче обіцянка якоїсь солодкої тайни. Або образ із забутого сну.

…світ любить закоханих, бо лиш вони в тупій монотонності буднів ще дають йому наздогад, що насправді він інакший, ліпший, ніж звик про себе думати, що досить йому простягнути руку, крутонути контакт — і все довкола заграє, замерехтить барвистими скельцями з дитячого калейдоскопа, засміється од повняви сил і пуститься в танок!

…всi ми тут самотнi, вiльнi й самотнi, це прекрасно — творити собi життя саморуч, це страшно — творити собi життя саморуч…