Микола Вінграновський

Нам вічно треба небом жить, по шию будучи в планеті!

Спосіб життя, думання, мислення - це спосіб любові, а не ненависті. На любов треба більше зусиль. Ворожнеча і ненависть лежать на поверхні, любов - в глибині.

Дивіться, гляньте: мій - то голос ваш: як світиться він тепло на світанні... Я вас люблю, як сіль свою Сиваш, як ліс у грудні свій листок останній.

Народе мій, як добре те, що ти у мене є на світі. Не замело? Не замете. Була б колиска — будуть діти.

Ви чуєте? Це мій народ - як сіль, як хрест і плоть мого життя і віку, і тому доля моя, щастя моє, біль йому належать звіку і довіку.

Нам лиш літати небом, а жити на землі.

Лиш ти одна, мені одне лиш ти мій палиш сон і душу мою палиш.

Де не повернешся - кругом у світі ти...Душі світання, сутінку печалі, нема в тобі ні зрад, ні марноти, ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі!

Ти - ранок мій, ти - південь мій і вечір, ти - ніч моя... Хоч все на світі - втеча!

Коло тебенько я - за всіх. А як ні - за одне лиш небо... Збився з ніг золотий поріг біля тебенько, коло тебе.

Ти — вся любов. Ти — чистота, довірливість благословенна. Твоя краса мені свята, твоя любов мені священна.