Кость Москалець

...мені здається, що всі нещастя людей, у тому числі і наші з вами, випливають з того, що мова заміняє нам мислення, — мова і відчуття; це чудовий замінник, ніхто не каже, але не можна жити сурогатом і замінником усе життя; мова — це вино, а мислення — це свята тверезість.

Я не любив - я просто жив любов'ю, мов у тобі, мовби я був тобою.

Буття людиною - це невичерпне джерело імпульсів до того, щоб нарешті бути нею (або, як стверджують деякі з драконових голів, щоб бути нею сповна).

Те, без чого не можна жити, можна тільки любити.

Я повинен стати собою, і психофізичне середовище організму має стати моїм; дух, тіло і психіка повинні бути єдністю. Єдністю, яка навіть не усвідом-люється, як і троянда не усвідомлює, де її корінь, де — стебло з листками, де — квітка, де — запах цієї квітки.

Для того, щоб любити, треба любити вже, цієї миті теперішнього часу, любити у значенні «є»; щоб любити, треба бути живим. І я більше не зраджу тебе.

…може, єдине, чим я справді володію тут, у цьому і в усіх інших світах, — дар Божий, перший і останній, — свобода моєї волі; і тільки від мене, а не від якихось обставин залежить, зраджу я і запродам цю свободу — святість, чи ні.

…так треба було, тепер ти розумієш, що десять безумних років треба було саме так, інакше це був би не ти сьогоднішній; ти сам собі все оце зробив, ти сам себе зробив, смужка ясно-синього неба над жовтою, освітленою сонцем стіною будинку навпроти, освітлено тільки третій поверх, а перші два вже сірі, але це один будинок, одна сецесія, і все це одне життя, одне-єдине, це Єдине, тепер можна і померти, і жити можна тепер.

…добре жити розумно, розумно жити добре, безумно жити зле, зле жити безумно, але про це ти нікому не кажи, кожен повинен збагнути це самостійно, наодинці, кожен повинен пройти через ті самі кола пекла, якими пройшов і ти…

…важко в горах і важко в долинах, важко в собі, бо ти — це не я, бо мені важко в тобі, мені страшенно важко в мені, мені неймовірно важко в не-мені.

Я нічого не вмію і нічого не знаю, але я знаю про це і живу знову вперше, знову навпомацки, і це є нова чистота і devotio moderna [новітнє благочестя].

Можна довго, роками чекати та осяяння, постійно вдосконалюючись, по копійці складаючи кошти на придбання того осяяння, щоб аж тоді новими словами описати шлях свого кшталтування. А можна інакше: довго, роками списувати гори паперу, набуваючи непомітно для себе іншої якості власного письма, і вдосконалюватися водночас з процесом творення, створюватися створюючи.

Як барвисто, з якими цікавими візерунками виплетена тканина людського буття; а ми такі неуважні до барв і ліній, що складають наші долі й характери, наші народи й україни.

Адже ти - це я. Кажу "я", мавпуючи Того, Хто на хвильку в "мене" заглянув.