Клим Поліщук

Ви не думайте собі, що земля все терпить... Ні!.. Вона чує й відчуває кожне наше слово, не то щоби ще діла не могла знати!.. Кожна грудочка, кожний камінчик чує й знає все, тільки сказати нічого не може, бо це Богом заборонено...

Хочу жити, бо прагну сонця. Я так люблю ясну блакить весняного рідного неба і лагідні промені осіннього сонця…

Тихим спокоєм місячного сяйва залічую рани свого терпіння і мрію, що колись, як прийде час, то настане справжній спокій на землі, і забудуться страшні ночі в кривавих полях...

Людське життя, громадяне, це щось таке особливе, характерне, притамане і властиве кождому індівідуму, що, знаєте, сам індівідум чорта з два розбереться…

Тільки десь іздалека, як відгомін давно минулого, повільно пливла понад дністровою водою тиха мелодія якоїсь української пісні. Пливучи, здавалося, не знала, до якого берега прихилитися, щоб коротку літню нічку переночувати.

Музика завжди ошляхетнює людину...

Треба щільніше притиснутися до землі, ближче до неї, рідної, милої притиснути свою голову і лежати так... лежати... лежати, заки не прийде смерть або не минеться "чаша сія...".

Болюче жадання пізнати самого себе і зрозуміти ціль свого існування заставило його зректися слави "борця за мрії"…

Діти — дар Божий... Діти — будучність світу...

Знав шість европейських мов, але не знав своєї.

Проти життя, як і рожна, не попреш, хоч би ти був навіть Оком!…

Як може одна людина оцінити суть життя другої людини?

Коли є такі щирі люди, то "ще не вмерла Україна!".

Щось одвічно-сумне й нерозважне розмовляє з вітами соснового бору.

Чужі вітри застудили пал моєї душі, але чуже сонце висушить сльози мого горя…

Моє життя порушилося у своїй основі, і все стало жахливим сном, в якому я розумію одно: що я хочу ще жити і прагну хоч би маленького щастя.

Будь вічно живий своїм духом, переможений переможцю, і пануй у світах невідомих.

Як прийде ранок і ясне сонце спокою засяє над землею, тоді я піду під веселе рідне небо шукати свого щастя і співати пісень своїх.

Тільки одно сонце буде вічнопрекрасним, з яким житиме і краса землі, бо все бере свій початок від сонця і жиє сонцем, все прагне сонця, жиє для нього і ним прекрасне єсть.

Був син — Воля взяла, було добро — чужинці розтягли, сита земелька родити не хоче, а стара на той світ пішла...

Люди, а не полова... Ніхто вже їх не зможе повернути.