Галина Пагутяк

Він дивиться на людей, котрих неможливо вилікувати, бо душу лікує тільки інша душа. Рани закриваються і відкриваються, ніби двері. Їх не можна забити дошками навхрест. Вони відкриваються від кожного подуву вітру Історії чи навіть випадково підслуханого слова.

Життя не повинно бути цілковито безглуздим, принаймні, його кінець. Мабудь, для того люди вигадали Бога, щоб виправдати абсурдність власного існування. [...] Мабуть, Бога треба було вигадати ще й для того, щоб мати з ким говорити на самоті.

Той, хто боїться любити, щоб не втратити, не є мудрим. Він ще гірший за того, хто хоче любити, але не може.

Добро не має історії. Зло не має історії. Є лише історія Землі, на якій випадково оселилися люди.

Господь карає не за осквернення храмів, а за опаскудження власної душі.

Можливо, прощення — це і є правдива помста, бо найглибше потрясає душу.

Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з’являється багато вільних людей серед різних станів. Тоді немає потреби йти по коліна в крові, шукати ласки в сильніших сусідів. Бог проливає благословення на такий край, а не плаче над його нещасливою долею.