Бекір Чобан-заде

Детальніше

Кримськотатарський поет, мовознавець, літературознавець і педагог. Він один з найвидатніших тюркологів XX століття.

Народився в родині пастуха. «Чобан-заде» означає «син пастуха»: спершу це був літературний псевдонім, згодом він став офіційним прізвищем. Навчався в рушдіє (середній школі) в Карасубазарі. На кошти мусульманського благодійного товариства продовжив освіту в Стамбулі: у ліцеї Галатасарай вивчав літературу, на курсах при Стамбульському університеті — арабську й французьку. Там же надрукував свої перші вірші. З 1916 року вивчав історію та філологію в Будапештському університеті імені Петера Пазманя, де здобув ступінь доктора філології, і стажувався в Лозаннському університеті.

Повернувшись до Криму, викладав кримськотатарську мову й літературу в Сімферополі. У 1922 році очолив кафедру тюркології Кримського (Таврійського) університету, згодом був його ректором. Керував народною освітою Криму й належав до кримськотатарської партії Міллі Фірка.

Від середини 1920-х працював у Баку: професор університету, декан факультету сходознавства, дійсний член Азербайджанської філії Академії наук СРСР. Вивчав азербайджанську мову й літературу, брав участь у переході тюркських писемностей на латинку, викладав також в Узбекистані. Залишив близько 150 наукових праць і виховав сотні мовознавців. Знав понад десяток мов, у 1935 році став членом Паризького лінгвістичного товариства.

Як поет він писав лірику про кримську природу, пастуше життя й любов до рідного краю. Ці вірші й досі люблять кримські татари.

На початку 1930-х його цькували в пресі як «буржуазного націоналіста» й «пантюркіста». У січні 1937 року НКВС заарештував його в Кисловодську, де він лікувався. Під тортурами його змусили підписати «зізнання». Після двадцятихвилинного «суду» в Баку його розстріляли 13 жовтня 1937 року. Два десятиліття його ім'я та праці були заборонені. У 1957 році його реабілітували, бо злочину «не було».