Ашик Умер

Детальніше

Кримськотатарський поет і співець, один з найславетніших ашиків тюркського світу. «Ашик» означає «закоханий»: так називали народних поетів, які складали й виконували вірші під саз. Підписувався також як Умер Кезлевлі, тобто «Умер з Кезлева».

Народився в родині заможного кушніра й був у нього єдиним сином. Навчався в медресе при ханській мечеті, але науки давалися йому важко. Легенда розповідає, що одного разу він заснув на старому кладовищі. Уві сні небесна діва подарувала йому саз і напророкувала, що він співатиме про життя й кохання. Відтоді він почав складати вірші, і слава про нього розійшлася містом. Уже юнаком він написав за одну ніч оду на сходження на престол хана Бахадир-Ґерая, і хан його винагородив.

Більшу частину життя провів у мандрах: співав у містах Османської імперії, найчастіше в Коньї, суфійському й літературному центрі, і товаришував з багатьма поетами. У його віршах згадано землі сучасних України, Польщі, Туреччини, Болгарії, Румунії, Боснії та Греції. Особливо любили його «чужинські» пісні, сповнені туги за домом.

Він поєднував народні форми (тюркю, кошма, загадки) з класичними (газелі, рубаї, оди). Його теми: кохання, людські звичаї й сатира на них, філософія, віра, солдатське життя. Відомо близько двох тисяч творів. Збережено три рукописні збірки XVIII століття: дві в Туреччині (Стамбул і Конья) й одна в Британському музеї, понад тисячу двісті поезій. У 1894 році Ісмаїл Гаспринський видав у Бахчисараї збірку з 96 його віршів.

Наприкінці життя повернувся заможним і знаним до рідного міста й збудував дві мечеті. Одна з них згодом стала носити його ім'я. Поховали його біля цієї мечеті, але за радянських часів могилу знищили. За іншою версією, могила була на Карантинній косі біля моря. Тепер у Євпаторії стоїть пам'ятник поетові (2004), а з 2012 року там щороку відбуваються Ашиківські читання.