Танґо смерті

— ...людина носить у собі ангела, не ангела–охоронця, а ангела, який стогне, ув’язнений у сутінках Душі кожного з нас, і якого рідко, дуже рідко нам вдається вивільнити з кайданів і дати йому свободу, щоб він злетів, вознісся, і тоді… тоді… — …тоді разом з ним очищається і возвишається душа наша, душа кожного з нас.

...наша душа — це музичний твір, який виконує цілий злагоджений оркестр внутрішніх органів.

Видимий світ — це лише оболонка мандрівних душ, які шукають здійснення вищої мети.

Наша душа — це музичний твір. ... Людська душа — окрема симфонія, період звучання якої триває не тільки від народження до смерті, а й довше, можливо, навіть вічно, треба лише міняти склад оркестру.

І тоді сталося диво, бо диво завше підстерігає нас, і варто його чекати навіть у час найбільшої зневіри і найбільшого розпачу.

Наскільки легше було б людям помирати, якби вони знали, що їхня душа, втілившись в іншу особу, не втратила нічого зі своїх попередніх знань і почуттів.

Я десь читав у Оскара Вайльда, що музика дарує нам наше власне минуле, про яке ми до цієї хвилини не підозрювали, змушуючи шкодувати про втрати, яких не було, і вчинки, за які ми не винні.

Коли поетові бракне повітря, він помирає, а коли бракне свободи, він перетворюється на пророка.

Один–єдиний ангел, який заховався в жінці, може виправдати перебування у ній сотні чортів.

...бо мистецтво, як поганський бог, завше потребує жертв. І хто цих жертв не складає — розчиняється у просторі. Такий закон.

— А ви б хотіли, щоб хтось приніс вам у жертву себе? — В ідеалі хочеться іншого… У кожному разі не жертви…

Кожна людина — окремий камертон, який дуже чутливий, і коли спеціально підібрані звуки пройдуть через людину, відкриється особливе бачення, треба тільки дозволити звукам наповнити себе.