РЕЙТИНГ

Мабуть, усі люди, коли вони усміхаються щиро, стають схожими на дітей, бо усмішка — то вигук довіри і радості всьому світові, то дитяча безоружність серця, в якому немає зла.

Кожній людині властиво в хвилину щастя вірити, що доля завжди буде ласкавою до неї, що все життя добрі сили світу оберігатимуть її од злих.

Людина живе у своєму часі, як дерево в ґрунті, а тому її залежність од свого часу — безперечна. Вона може випереджати його, відставати од нього, але ніколи не втече від нього зовсім, хоч як того їй жадалося.

Хто не любив, той майже не жив, а мовби спостерігав чуже життя…

У любові — свої закони, свої вічні абсолютні істини, зрозумілі лише для тих, хто любив чи любить, хто звідав на собі всі тривоги серця, його благородні поривання, самоспалення в імʼя найдорожчої істоти, перемогу над дрібним егоїзмом, розкрилений політ над монотонним, як холодні осінні дощі, буденням.

Здається, що дні без любові — то не життя, а тільки виглядання життя.

…людина — то не тільки те, що ми знаємо про неї, не лише те, яка вона є, а й те, що вона сама думає про себе, те, ким вона могла стати, але чомусь (чому ж саме?) не стала; це й те, що їй допомагало і перешкоджало у житті; це, зрештою, і ті люди, котрі її оточували, бо ж вона не могла не брати щось од них і не давати щось їм.

…доля не тільки нам випадає; долю ми також вибираємо.

…треба навчитися завжди дивитись правді у вічі. Це — теж сміливість, теж — необхідність, бо завдяки цьому народжується тверезий погляд на речі, не приглушуються самокритичність і самоконтроль, необхідні для того, щоб творчо переростати себе, вивищуватися над своїм учорашнім днем і воднораз бачити день завтрашній новою для себе вершиною, знати, як важко буде її сягнути, напруживши всі сили душі й мозку, заплативши за той успіх дорогою ціною, бо ж ніщо в цьому світі не дається людині задарма — такий суворий закон, на якому все в ньому тримається.

Книги дають готові знання, але до них маєш долучити і свої власні, те, до чого дійшла ти сама, збагнула в житті лиш ти і ніхто більше.