Градівник

1872 Чубинський · Т. 1, вип. 1, с. 28 · Поділля

Ушицький повіт: лід у хмарах рубає чорт, а градом відає людина, що народилася в особливий час. Бувальщина з Каричинців коло Деражні: до господаря тричі під'їжджав уночі вершник на білому коні й просив «Пускай!», а той велів рубати дрібніше; врешті пустив, звелівши оминути поле священника й гостя, — і град побив усе, крім цих двох полів.

1872 Чубинський · Т. 1, вип. 1, с. 29

Костянтиноградський повіт: знахар відганяє градову хмару, увіткнувши в землю роговий ніж, освячений сім Великодніх, і читаючи всі молитви навиворіт, від кінця до початку. Потім бере ніж разом із чарівним прутиком (тим, яким колись розігнав гадюку, що їла жабу, не зачепивши жодної), махає ними в той бік, куди хоче відігнати хмару, і заклинає град та просить буйні вітри занести хмару за Окіян-море, за тихі води й круті гори, щоб там розтанула; усе це тричі.

1904 Гнатюк · № 329–330, с. 207–209; № 372–375, с. 252–253 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1 (записи 1899–1903 рр. з Мшанця, Нужників і Дрогобича; розділ XIII «Хмарники»). Є діди, що відганяють хмари, дощ і град, кажучи молитву від кінця, — і хмара йде за границю села. Шешорський «бурівник» виходив назустріч хмарі, хрестив її й примовляв, і вона розділялася надвоє, оминаючи село; за це він брав з кожного ґазди по два гарці збіжжя й десять крейцарів на рік. Хлопець з Улашківець спершу відраджував сіяти ріпак, а тоді сів під дві поставлені зубами догори борони й вивернув одяг — і хмара вимила ріллю, не зачепивши ячменю (див. міф «Хлопець-хмарник із Улашківець»). Пан просить у війта дозволу перегнати селом «барани», і град висипає самою дорогою й здирає війтові стріху. Брат-близнюк, якого мати закопала, став лісничим і «найстаршим» між чортами, що товчуть лід під скелею: він навчив брата обсадити ниву прутиками-однолітками, і град оминув її (див. міф «Закопаний брат»).

1908 Шухевич · С. 297–299 · Гуцульщина

Гуцульський градівник, крім особливої «вечері» (зі страв Святвечора), має мати лозину, якою відбив жабу від вужа; коли насувається буря, він кладе лозину на ту «вечерю», скидає одяг і стає зі сокирою в правій руці проти хмари, від якої тікає чорт, що несе град.

1912 Гнатюк · С. XX–XXI; № 1070–1081 · Галичина

Гнатюк: градівники бувають природжені й учені; хто хоче стати градівником, має лозиною розгнати гадюку й жабу та освятити лозину на Зелені свята. За Шухевичем, душі самогубців товчуть лід у Чорногорі, а білий чоловік на білому коні вирішує, куди їх розсипати; але ні чорт, ні білий чоловік не можуть розсипати град самовільно — дозвіл і дорогу дає градівник. Деякі громади тримають градівників і платять їм.