Софія Андрухович

...земна любов чоловіка до жінки виявилась найсильнішою. Потужним магнітом притягнула нас одне до одного — і несила опиратися. Більше влади може мати хіба що смерть.

Людина мусить пам'ятати про зорі...

Я гарячково шукаю в собі потрібні слова, а разом із ними — сили, яких у мене так мало, щоб пояснити, що я все розумію: моє серце теж кривавить і крається на частини, всесвіт і для мені зійшовся в його особі, все навзаєм, і кожен його подих — це мій подих, кожне його почуття — моє почуття.

...люди бачать те, що самі хочуть побачити.

Звикнувши до картинки свого життя, вони, здавалося, нездатні були розгледіти інші можливості, просто не могли їх побачити. Не вірили в них - а отже, цих можливостей і не мали.

Кожен отримує те, що хоче, кожен має таку любов, якої прагне. Хтось народився панею — хтось служницею, і служниця була б нещаслива здобути волю від пані. Пані любить у той спосіб, що приймає від служниці її служіння, і таким чином робить служницю щасливою, саму її перетворює на пані — у цьому чарівному палаці. Хоча й палац цей, який є водночас кораблем, далеким островом, венецьким палаццо, римським храмом — може бути страшною в’язницею, як в’язницею може бути — і буває — сама любов. Хтось любить їжею, хтось — каменем, хтось — молитвою.

Любов - це єдиний вияв магії в нашому світі, схожому на холодний годинниковий механізм. Без любові всі ці металеві коліщатка швидко заржавіли б і покришились. Але ж ні - вони цокотять і обертаються, приводять в рух одне одного, хоч би вже й самі того не хотіли.

Ніколи не перестану чудуватися з того, як глибоко проросла в людській істоті любов. Вона, видно, є ще одним невидимим хребтом людини, бо без неї ми не годні здійснювати навіть найпримітивніших дій.

Хіба не у вас, християн, є така заповідь: „Люби ближнього свого, як самого себе“? Хіба не мусить людина спершу навчитись себе любити?

..люди бачать саме те, що хочуть. Люди щасливі обманюватись. Забери у них ілюзію — і вони рознесуть весь цей світ на друзки: повені, пожежі, нещастя. Лише на ілюзії, на обмані самих себе тримається земний порядок.

Молитви - це пара від сліз, яка піднімається до неба.

Не кожен свідомий, що є не тільки собою, а й усіма іншими. Не кожен знає навіть, що є собою. Вже не кажучи про те, щоб винести незнання назовні, зробити його видимим, приковувати ним погляди і привертати увагу, зароджувати неясні сумніви, будити притлумлені спогади.

Я, виявляється, виникаю з пам'яти, а не з заплідненої яйцеклітини.

Я хотів би якнайдовше сам вирішувати, що я повинен, а що - ні.

Страх — нормальна людська якість. Не бояться лише божевільні.

...в тому то й річ, що невисловлене й безповоротно втрачене можна висловити хіба мертвою мовою.

...почуття не схожi на чистi барви: вони завжди сплави.

Іноді найбільше, що можна зробити для когось важливого - це більше ніколи його не бачити.