Михайло Ткаченко

Михайло Степанович Ткаченко (1860–1916) — український маляр і графік, пейзажист і мариніст. Народився в Харкові, перші уроки малярства брав у Дмитра Безперчого. 1879 року вступив до Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі, де вчився в Павла Чистякова, Михайла Клодта й Володимира Орловського; 1887 року за програму «Сільський цвинтар» отримав велику золоту медаль і звання класного художника першого ступеня, а з 1888-го як пенсіонер Академії продовжив навчання в Парижі, в майстерні Фернана Кормона. Оселившись у Парижі, Ткаченко щороку приїжджав в Україну й багато там малював. Його вважали одним із провідних мариністів імперії: на замовлення двору він писав великі марини для урядових подарунків, і більшість їх нині у французьких зібраннях. Його картини на українські теми виставлялися в паризьких галереях, на Всесвітній виставці 1900 року (друга золота медаль) і в Паризькому салоні; 1905 року він здобув золоту медаль на Міжнародній виставці в Льєжі, а 1906-го мав персональну виставку. Кавалер ордена Почесного легіону (1895) і ордена Святого Станіслава третього ступеня (1909). Улітку 1915 року Ткаченко востаннє приїхав в Україну — реставрувати фрески Святогірського монастиря. Під час цієї поїздки він захворів і, не маючи змоги повернутися до Франції, помер у Слов'янську на початку 1916 року. Похований у Харкові. Його твори зберігаються в Національному художньому музеї України, музеях Харкова, Львова, Парижа, Льєжа й Тулона.