Бʼянка

Сімнадцятирічна дівчина з глухого степового містечка одного світанку сідає на підводу і їде «навіки». Брат-мрійник, який загинув на барикадах, колись розповідав їй про ідеальну країну нових людей, і вона поклялася йому цю країну знайти. У великому місті Z вона стає машиністкою, живе в підвалі й дивиться з вікна на клаптик голубого неба. У комсомол вона не пішла, бо не прийняла тамтешньої розгнузданості, і дістала тавро «реакціонерки». Міщанську мораль вона теж відкидає: першою освідчується славетному художникові Чаргару, бо вірить, що він знає дорогу до її далі. Але художник боїться і кохання, і своєї доби. Тоді вона шукає даль у громадській роботі, потім у нічній молитві перед старою іконою — і щоразу сама з себе кепкує: «нещасненький дон-Квізадо». Що робити, коли даль, заради якої ти покинула дім, не знаходиться ні в людях, ні в Бозі? І чи можна зберегти свій святий романтизм у місті, яке давно навчилося жити без нього? Відповідь ви почуєте від неї самої.