Чернець

(П. А. Кулішу).

У Києві на Подолі Було́ колись і ніколи Не ве́рнеться, що діялось, Не вернеться сподіване... Не вернеться... А я, брате, Таки буду сподіватись, Таки буду виглядати, Се́рцю жа́лю завдавати.

У Києві на Подолі Братерськая наша воля, Без холопа і без пана, Сама собі у жупа́ні Розвернулася весела; Оксамитом шляхи стеле І єдва́бом застилає, І нікому не звертає.

У Києві на Подолі Козаки гуляють: Як ту воду, цебро́м-відро́м Вино розливають; Льохи, шинки з шинкарками, З винами, меда́ми Закупили Запорожці Та й тнуть коряками! А музика реве, грає, Людий звеселяє; А із Брацтва те бурсацтво Мовчки виглядає: Нема голій школі волі, А то-б догодила!...

Кого-ж то там з музиками Люди обступили?

В червоних шта́нях оксами́тних Матне́ю вулицю мете — Іде козак. Ох літа, літа! Що ви творите? На то-те-ж Старий ударив в закаблуки, Аж встала курява. Оттак! Та ще й приспівує козак: »По дорозі рак, рак, Нехай буде так, так! Як-би таки молодиці Посіяти мак, мак! Дам лиха закаблукам, Дам лиха закаблам, Останеться й передам!

А вже-ж тії закаблуки Набралися лиха-муки. Дам лиха закаблукам, Дам лиха закаблам, Останеться й переда́м!«

Аж до Межи́горського Спаса Потанцював сивий, А за ним і товари́ство І ввесь святий Київ. Дотанцював аж до брами, Крикнув: »Пугу, пугу! Привітайте, святі ченці, Товари́ша з Лугу!« Свята брама одчинилась, Козака впустили; І знов брама зачинилась На вік зачинилась Козакові. Хто-ж цей сивий Попрощався з світом? Семен Палій Запорожець, Лихом недобитий.

»Ой високо сонце сходить; Низенько заходить, — В довгій рясі по келії Старий чернець ходить. Іде чернець у Вишгород На Київ дивитись, Та посидіть у-пригорі, Та хоч пожуритись. Іде чернець Дзвонковую У яр воду пити, Та згадує, як-то тяжко Було в світі жити! Іде чернець у келію Між стіни німії, Та згадує літа́ свої, Літа́ молодії; Бере письмо святе в руки, Голосно читає, А думкою старий чернець Далеко літає...

І тихнуть Божі́ї слова; І в келії, неначе в Січі, Братерство славне ожива, А сивий гетьман, мов сова, Ченцеві зазирає в вічі. Музика... танці... і Бердичів... Кайдани брязкають... Москва... Бори, сніги і... Єнісей... І покотились із очей На рясу сльози... »Бий поклони І плоть старечу усмиряй, Святе писаніє читай! Читай, читай та слухай дзвона, А серцеві не потурай: Воно тебе в Сибір водило, Воно тебе ввесь вік дурило; Приспи-ж його, і занехай Свою Борзну́ і Хвастовщи́ну: Загине все, ти сам загинеш, І не згадають — щоб ти знав...«

І ста́рець тяжко заридав, Читать писаніє покинув, Ходив по келії, ходив, А потім сів і зажурився: »Для чо́го я на світ родився? Свою Україну любив?«

До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін. Чернець мій встав, Надів клобу́к, взяв патерицю, Перехрестився, чо́тки взяв... І за Укра́їну молитись Святий чернець пошкандиба́в.