Ботокуди

В февралі і марті 1880 року під сим заголовком написав я був невеличку сатиричну поемку, в котрій під назвою Ботокудів осміяв звісну часть нашоі галицко-руськоі інтелігенціі і деякі моменти з єі історіі від 1848 року За радою М. Драгоманова я не друкував єі досі. Прочитавши тепер рукопись я побачив, що друкувати сю поемку в цілости не стоіть, хоч деякі єі уступи і досі не стратили інтересу. Не хотячи перероблювати цілости в дусі теперішніх моіх поглядів політичних і артистичних, я зважив ся подати тут тілько деякі шматочки моєі поеми, зліплюючи йіх у одно коротенькими прозовими переповідками того, що пропущено. Поема починаєсь апострофою до Музи:

Музо, мученице бідна, Не від вчора, не від нині В повитуху зелепугів Здеградована з богині!

Кождий зве тя, з того ча́су, Як Гомер ще довгобразий Запросив тя скандувати Гексаметри для гімназій.

Гей, се давня, давня штука, Ще тоді дівчам була ти, — Та як з рук до рук пішла, Стало чорт зна що з дівчати.

І богато ти, небого, Ой богато нагрішила, І недородків ти много На сей світ понаводила.

Днесь в кого лиш є пустая Голова а повне пузо І ліниві руки, зараз Кличе к тобі: Музо! музо!

І через таких то ти Віру стратила, небого — Дехто нині вже за тебе І гроша не дасть дурного.

Жаль міні тебе, та щож — Старість, бач, не радість! Лихо Молодити ся старому, Ліпше вже сидіти тихо.

Я як ні, то не до співу, Не до любощів, причудів, Не до вигадок би братись, А до серіозних трудів.

Далі йде коротка характеристика краю Ботокудів: з погляду сих остатніх

В краю тім жиють при купі В сумішку троякі люде: Неприязні елементи, Бидло й праві Ботокуди.

Під „неприязними елементами“ розуміють ся Поляки, котрих характеристика кінчить ся словами:

Діл йіх якось не видати, Лиш страшніі чути вісти, Що всіх правих Ботокудів Вони раді б в каші зйісти.

Бидло — що сказать про него? З масти сіре, йість невпинно (Як є що), спить, робить, родить, Ну, і Богу душу винно.

Але третій люд — героі, Просвічені, грубо вчені: Не живлять ся лободою, А щодень йідять печені.

Ботокуди, то підпори, То стовпи порядку й віри: Ла́тають усім сумліня, А в сорочці роблять діри.

Ботокуди, то борці: Бють ся сміло, мов Гораціі О посади, адюнктури, О стіпендіі та дотаціі.

Ботокуди — ціцерони, Ботокуди то артисти: Як говорять — то з амбони, Як співають — акафисти.

Ботокуди — лікарі! На нервовую дразливість Бидла мають ліки: піст І святую стремезливість.

Ботокуди — педагоги: Щоб у бидла відібрати Всю охоту до науки, Требника дають читати.

Ботокуди — мудрі люде! Що там ваші европейські Ліберали, націонали — Кращі в нас своі, рутенські.

Не хвали ся ж ти, Европо! Шкода твоіх праць і трудів! Що там маєш, те і маєш, Та не маєш Ботокудів.

Другий розділ оповідає про початок Ботокудів. Стан краю перед 1848 роком характеризує ся отсими словами:

Кажуть люде: з початку Світ тонув у тьмі кромішній: Зве́рха уносивсь канчук, В низу гнулись душі грішні.

Грішні душі, просте бидло Гнуло в праці карк свавільний, А канчук гуляв свобідно, Лад піддержував суспільний.

І тиша була. Міг кождий Преприємно проживати, Хто при свисті канчука Мав охоту танцювати.

Надійшов 1848 рік, „дивний ґедзень на народи“, бидло розгуляло ся, канчук пропав, а в Галичиві урядник Встидіон, по словам неприязних елементів, натворив Ботокудів.

„Ну, та звісно, Встидіон Не був Бог, то й ті особи, Що він натворив, не мали Й крихти людськоі подоби.

„Руки в них — лишь к собі горнуть, Рот кричить лишень, чоло З міді й юхту, ані мізку, Ані серця не було.“

Против такоі клевети протестують праві Ботовуди горячо.

„Брешете, щоб Встидіон Не на людськую подобу Сотворив нас і за те Гріх тяжкий поніс до гробу.

„Не якийсь там Встидіон Сотворив нас мов нелюдство, А сам пан Біг сотворив Нас і наше ботокудство.

„І з поміж усіх народів На землі лиш ми єдині Так як вийшли з рук господніх, Так лишили ся й до нині.

„Так, до нині ми лишились З серцем, з розумом дитини, Наче вчора духом своім Оживив нас Бог із глини.

„І та глина — ми то чуєм — В нашій ще лежить істоті, Вічно нас манить і тягне В ріднім бабратись болоті“

Коротко росказано далі важнійші факти від р. 1848: Завязане „Ботокудськоі Ради“ і засноване „Голодного Дому“. Докладнійше описано мало звісний епізод з гербом сеі інстітуціі.

Славна „Ботокудська Рада“ Аж спотіла вся в утомі Три дни радивши, який би Герб дать на „Голоднім Домі“.

Три дни радять — годі врадить! Вже четверта днина чеше, І урадили такий герб: Злотий пес на сонце бреше.

Рік робили того пса, Рік несли, а рік ставляли. „Стійже тут на нашу славу І бреши!“ вони сказали.

І стоіть той лютий пес На „Голоднім Домі“ й доси, Став на ковбицю ногами І до сонця морду зносить.

І сидить в „Голоднім Домі“ Ботокудська рада й доси, Против мрій, думок, теорій Сміло голос свій підносить.

Але тихо ясним небом Сонце радісно пливе, — В ботокудські тихім краю Племя родить ся нове,

Племя люте і безбожне, Що смієсь з отих героів, Із стовпів тих ботокудських І з покори йіх староі.

Але біс йім, тим новим! Не вони нас тут обходять, А ті древні Ботокуди, Що діла́ великі плодять.

Бо чень кождий догадаєсь, Що на неі вони не стали, Але далі в світ широко Ботокудство прославляли.

Правда, пес той золочений, Що на дах аж виліз сміло, Безперечно й неохибно Був найвисшеє йіх діло.

Висше вже не йшли вони, Та за те в недовгій хвили В шир і вдовж усю краіну Наче морські хвилі вкрили.

Про широку ту діяльність, Що лилась, мов ріки з моря, Ось яке в той час писала Славна „Ботокудська Зоря“.

„Слава Богу, час минає! Не то диво, що минає, А то, що збудившись раз, Наш народ вже не дрімає.

„Не дрімає і не спить, А кріпить ся і ликує, Славить Бога і монарха, З ворохобників кепкує.

„Бог нам дав житє й здоровлє, Цар — руіни з академіі, Ще як би нам хто дав грошей, То були би ми в Едемі.

„Ми лояльні! Ми за волю Шабельками не махали, — Що дали, ми брали смирно, Ще й у ручку цілували.

„Ми тверді, бо мов скала Стоімо на віри грунті. В вірі вся будучність наша, А не в вільнодумнім бунті.

„Ми й учені! Ще дяки Нас псалтир читати вчили: З книг святих вся мудрість наша, А плювать нам на машини.

„Ми великі! Сян і Буг І Дністер наш безконечний, Се границі наші! Тут Ботокудський край сердечний.

„Для своєі вітчини Ми дамо без тіла душу, Ми в огонь підем за неі, В воду, найрадше на сушу.

„Таж вона, богата й щедра, Не залишить нас ніколи, — Ми не лишимо єі, Аж доробимось поволи.

„Доки молоком і медом Ти пливеш, наш рідний краю, Доки весело, в достатку Череди твоі гуляють —

„Доти й ми усе при тобі, Невідступні патріоти, Аж дійдемо — ми до панства, Ти — до голоі голоти“.

Слідуючий розділ поеми описує найважнійше діло Ботокудів — славну битву за азбуку.

О преславні Ботокуди, Деж я гідних слів найду, Щоб як слід ізвеличати Вашу першу боротьбу!

Ні давнійше, ні пізнійш ви Не робили тілько гуку, Як тоді, коли вела ся Славна битва за азбуку.

Неприязні елементи, Люд підступний і завзятий, Ваші найлюбійші букви Ъ, ы вам хтіли взяти.

Ба, не лиш ъ, ы, ѣ, Всю кирилицю забрати Хтіли, а за те накинуть Альфабет латинський клятий.

Ще в додатку величались: „Ми не вороги вам, де там! Ми лиш просвітити раді Вас латинським альфабетом.

„Таж слова всі ботокудські Альфабетом мож писати, А тоді писаня ваші Буде світ увесь читати“.

Але ви, героі добрі, Не дали сим піддуритись, Бо вам преці йшло о те, Що від всего світа скритись.

„В йорах, ятях — ви сказали — Тут вся наша вартість людська, Вся будучність, сила, слава, Вся надія ботокудська!“

І ви сміло підняли ся, Щоб за них до бою стать, І що сили закричали: „Згинем за йори та ять!“

Ви три дни й чотири ночи Ненастанно так кричали, Тим часом підпори ваші Три брошури написали.

В них показано доочне, Що вся мудрість, всі науки Всюди і у всіх народів Почали ся від азбуки,

Що за тим народ усякий Над всі скарби сего світа Найвисше цінить азбуку, Бо азбука, то освіта.

Та не тим так Ботокудам Йіх азбука дуже мила, Але тим ще, що походить Прямо від отця Кирила.

Правда, що святий Кирило Ботокудом не родив ся, В Ботокудіі не був І для неі не трудив ся.

Та єго азбуки ми Не повинні відчужитись Раз тому, що він святий, Міг би в небі прогнівитись.

А по друге, що вона Тисяч літ уже тріває, І прекрасно від Римлян Та жидів нас віддаляє.

А по трете, що тоді, Як єі зробив Кирило, Нею всі слова славянські Мож було писать, аж мило.

„Ба, що більш, азбука — верх Всеі мудрости й науки: Вся наука й мудрість наша Не йде далі від азбуки.

„Хай вам ваші академіі І гімназіі і школи Промислові — лиш азбуки Нам не рушайте ніколи.

„Так, не рушайте азбуки Нам, кирилиці святоі! Ми за ню й на смерть готові, Ми, азбучніі героі!

„А латинських альфабетів Ми не хочемо і знати, Злі вони для нас, бо ми Йіх не вміємо читати.“

Так твердоі сили волі Вороги злякались куці І лишили Ботокудів При йіх мудрости й азбуці.

Знаменитій обрядовій боротьбі посвячені три розділи поеми, з котрих тут наводжу тілько дещо.

Найсвятійше в чоловіка — Сли він Ботокуда хватський — Крім азбуки є святий Обряд греко-уніятський.

Та бож обряд се хороший! . . . . . . . . . . . . .

І таке єго богацтво І краса єго такая, Що ніхто єго докладно В повній цілости не знає.

Чи клякати, чи стояти, Чи раз, два, чи́ три дзвонити, Чи „мир православний“, чи „Правовірний“ говорити,

Як вівтарі будувати, Як ікони малювати, Чи попам лице голити, Чи йім бороди держати —

Все те вкрите тьмою спорів Рітуально-догматичних, Все те тягне до таборів Папських або схізматичних.

Неприязні елементи при помочи звісноі польськоі інтриги роздувають сі спори для ослабленя Ботокудів. Ті спіймали ся на сю принаду.

Мов на знак: одні в церквах Всі дзвінки покасували, Другі знов позаводили Ще й органи та цимбали.

Почали ся спори — зразу глухі, далі по газетах,

А в кінци ревнули крики, Свари, лайки, що аж страх — По соборчиках, касинах, По пиварнях і шинках.

Роздала ся давна пісня: „Зрада! Шизма! Гейже! Гала!“ Декуди отверта навіть Революція настала.

Як характерний епізод тоі боротьби виведена історія о. Нещасного Филимона.

У турецькім здиханаті В горах, борах з всіх сторон Жив преславний Ботокуда, Звавсь Нещасний Филимон.

Муж великий во язиці. (Ботокуди всі великі, Кождий в чім будь). От заким ще Почались за обряд крики,

Филимон зібрав до себе Із цілого здиханату Ботокудів. Як зійшли ся, Він казав заперти хату,

Заслонити вікна й так До згромаджених промовив: „Ботокуди, стережіть ся, Бо чорт лапку нам зготовив!

„Слухайте, яку покусу Наводив сам Бог на мене! Слухайте, й огнем надіі Серце розпаліть студене.

„В третій день святого посту Ляг я, трошка утруджений, І такий міні нараз Сон приснив ся божественний.

„Десь немов вхожу́ я в церкву, Придивляюсь: що за диво! Не своі якісь ікони Тай стоіть вся церква криво.

„Ба, гляджу: іде священник, Причякнув і щось по тихо Шепче, і лиш раз хрестить ся… Ов! гадаю, що за лихо!

„Слухаю: органи грають, Хлопці десь дзвінками дзвонять, Люде раз в раз то клякають То встають… Гадаю: „Он як!

„„Певно я в костьолі!“… Ні! Придивляюсь: край престола На іконах тут святий Михаіл, а там Микола.

„Я задеревів. Аж чую: Роздає ся голос з неба: „„Най такий ваш обряд буде!““ „„Ні, такого нам не треба,

„„Господи! — відмовив я. „„Чом, хіба ж вам сей поганий?““ Знов питає голос з неба. І гудуть при тім органи.

— „Не кажу́ — відмовив я — Щоб поганий, сохрань Боже, — Та сумлінє ботокудське Зжитись з ним ніяк не може.

„„А як я вам сам нака́жу, Зробите по моім слові?““ — „Господи, ми й против тебе За свій обряд стать готові!

„Оттоді просьяла церков Світлом веліім без міри, І проніс ся голос: „Радуйсь Мужу камяноі віри!

„„Так твердого обрядовства, Як в тім смирнім Ботокуді, Не було ні в Авраамі, Ані в Якові, ні в Юді.

„„Тож за тебе й через тебе Весь той рід благословлю я. Стійте вічно при однім І співайте аллилуя!

„„В вашім краю най во вік Релігійних війн не буде! Не за віру, лиш за обряд Ботокудські бийтесь люде.

„„І во віки твердо стійте, Хоч би як враги вас тисли, Не за зміст, а лиш за форму, За слова, а не за мисли.

„„Мов апостолам, даю вам Дар пречудний і великий Говорити в суміш всіми Іностранними язики““.

„Ледво втих небесний голос — Все довкола відмінилось: З храму щезло все латинство, Православне все зробилось.

„Всі ікони візантійські З сонцем, місяцем, звіздами, — По при мене йдуть єреі З оттакими бородами.

„Всі по три рази́ хрестять ся І поклони покладають, А трираменні хрести Де поглянь усюди сьяють.

„І сліду нема органів, Лиш дяків зо сто нараз Прогриміло аллилуя І тропар на пятий глас“.

Із сего сну Нещасний Филимон пророкує будущі напади на обряд, загріває Ботокудів до твердости і сам запускає довгу бороду, о котру опісля закіпає довга і уперта боротьба. Та даремно власти духовні і світські напирають з ріжних боків на Нещасного Филимона — він не піддав ся.

І та борода єго Історичною зробилась, Ботокудія на неі З гордощами вся дивилась.

Навіть чув я, що зложились Ботокуди околичні, Щоб по смерти Филимона Заховать на віки вічні

Бороду єго. Є думка, Щоб немов святіі мощі Дать єі в „Голодний дім“ І поставити на дощці

У флящині хрусталевій Намочену в оковиті, А над нею написати Ті слова зо срібла литі:

„Тутка спочиває з Богом Ботокудіі прикраса — Борода, що наче пра́пор В лютім бою нам здала ся.

„Сила сильних, ум розумних Не могли дійти до того, Щоб сю бороду звернути З раз повзятоі дороги.

„Той, що виплекав єі, Побідив у лютім бою, Та не силою, умом, А отсею бородою.

„Вес свій вік на бороді Опиравсь той Ботокуда — Ні давнійше, ні пізнійше Не було такого чуда.

„Тож зітхніть і тямте час той Ви потомки молоді, Як все ботокудство висіло На ось тій тут бороді!“

Дальший розділ посвячений боротьбі за календар, в котрій також побідило ботокудство. В тих побідах розвились і зложились єго ідеали, ілюстровані в поемі при помочи ось якоі параболи:

Уявіть собі: весь світ — Величезний книш плескатий, З верху сонце як цибуля, Місяць як чеснок лупатий.

Звізди — мак, котрим весь книш Поприсипуваний з густа, А в нутрі єго лежить Всяке благо, мов капуста.

В середині є земля, Мов варена бараболя, Нею ж по господній волі Ботокудська править воля.

На землі такий порядок: У долині бидло сіре Робить, мре, хрестить ся, й твердо Все держить ся предків віри.

По над ним війти, жандарми, Поліцейські своім трудом Лад піддержують суспільний, Шлях рівняють Ботокудам.

На верху-ж вони всі стали У великій церкві враз І по всіх безбожних правлять Соборовий парастас.

В труні перед аналоєм Разом складені розличні „Ізми“ неблагоподобні І всі мріі єретичні.

А у стіп хреста на віку Цвяхами прибиті в ряд Черепи Прудона, Штрауса, Маркса й Дарвіна стоять.

Се той ідеал, котрий Всі правдиві Ботокуди Серед сварів всіх і бойів Невідступно носять в груди.

Розохочені побідами вони пускаються пропагувати сей свій ідеал в сусідних краях, а поперед усего в Холмщині, та тут пропадають. Також проби навернути прочу Европу на сей ідеал не повели ся, з чого в поемі виведено ось яку мораль:

Добре рибам у воді, Але кепсько йім в окропі; Добре Ботокудам дома, Та загибіль йім в Европі.

За одною невдачею йдуть другі. З Холмщини находять Холмаки і забирають Ботокудам чимало масних посад. В головній ботокудській газеті наступає також зміна: уступає первісний редактор, а єго місце займає новий, про котрого сказано:

Муж той, хоч великий ростом, Не дістав за дотеп преміі, І свою всю мудрість виніс З угнівськоі академіі.

Ставши шефом у „Ослові“ Зараз він завів засаду: Не читать єго ніколи Ані з переду, ні з заду.

Оттака надмірна скромність Здивувала вже й самих Ботокудів і ходили Дивні вісті поміж них.

Не один питав: „Чи правда, Що новий редактор, де Треба підписатись, тілько Знак св. хреста кладе?“

Другі говорили: „Де там! Се правдивий геній в нас! Все що тілько він уміє, Він навчив ся „в адін час“.

Інші мовили: „Він хитрий, Лиш прикидуєсь дурним, Та колись як проговорить, То всі щезнуть перед ним“.

Оттак міркували Ботокуди, не знаючи, що новому редакторови суджено було раз за свій вік зробити чудо, а більш нічого. Він проглаголав до Ботокудів ось якими словами:

„Всечеснійші, премудрійші, Любезнійші Ботокуди! Дух святий, що всюди є, Най і в ваших серцях буде!

„Наша слава не загине, Не загасне наша зоря, Наші діла всі запише В своіх примітках історія.

„Каже приповідка: Кождий О свою най дбає хату; Тож з вас кождий най спішить ся Заплатить пренумерату.

„Дикими звірями люде Без релігіі стать готові: Тож статі з „Москвитянина“ Я друкую вам в „Ослові“.

„Неприязні елементи Нанесли нам шкоди много, Та в письменстві нашім видно Новий зворот до старого.

„Знавці кажуть, що явить ся Геній в нашій літературі, — Та бо й зародів богато Гарних в нашій є натурі.

І в політиці на нашу Користь появляєсь зворот, Та про се сотрудник мій Іншим разом поговорить.

„Тілько вражі елементи В свойій злости безграничній, Напосіли ся і нам Творять пакости розличні.

„Не говорю вже о тім, Що забрали нам всі школи, Але жаден з них міні Не поклонить ся ніколи.

„Але чистий ще наш обряд І наш Бог не спить сю днину, Він трираменним хрестом Всіх змолотить йіх на трищу“.

Слова ті справили чудо: весь народ ботокудський заснув від разу сном блаженних.

Ріжні сни бувають. Є Сон невинноі дитини: Так сплять старці ботокудські Раду радивши за днини.

Інший знов є сон голодний, Де в лиці терпінє видно: Сном таким, як кажуть, спить В Ботокудіі тілько бидло.

Інший знов розкішний є Сон здоровоі телиці: Сном таким, як звісно, сплять Ботокудські красавиці.

Інший сон злодійський, спить ним Ботокуда, й на нім шкура Вся трясесь, як в него в хаті Є часом „така брошура“.

Але кождий зрозуміє, Що зовсім інакший буде Сон, як весь народ засне, Ще й такий, як Ботокуди.

То вже буде сон медведя, Що у ґаврі зазимує: Хай шумить, гримить і віє, Він не бачить і не чує.

Оттаким зимо́вим сном Ботокуди всі заснули, Тай то разом, скоро тілько Маледикта мову вчули.

Що там час несе з собою, Відки вітер в світі віє, Як іде наука, думка — Йіх се не студи́ть ні гріє.

Все те мов пусті вітри По над ботокудським краєм Прошумить і пролетить, Наче хмара по над гаєм.

Довго здавлювана правда Просипаєсь в серцях людських, Тілько тихо, темно, сонно В сонних серцях ботокудських.

За добро, за правду ллє ся Кров широкою рікою, Та се й крихти не бентежить Ботокудського спокою.

Повстає кругом по світі Племя сміле, войовниче, Що для люду права, хліба, Волі і освіти кличе.

Тілько в ботокудськім краю Не чувати бою, стуку, Тілько храп; часом лиш сонним Снить ся битва за азбуку.

Понад сонним краєм сонце Пробігає неохітно, Радо б перескочить, щоб там Ніч стояла безрозсвітно.

Спіть борителі, героі! Най вам буде сон спокійний! Сніть про обрядові бойі, Про своі азбучні війни!

Спіть, нехай вам дійсність люта Супокою не трівожить, Най вам сон новую славу І пановане ворожить!

Най ніколи вам не снить ся Хлоп обдертий і голодний, Най ніколи не щемить В серці вашім плач народний!

Спіть, моральности підпори: Світ так красний і богатий!… З чистим серцем у перині Так соло́дко, любо спати.

Спіть, покіль зима лютує — До весни ще довго ждати… Змеркни, сонце! Стихни, світе! Щоб нам тихо, тихо спати!

1880.